Diwedd y gwaharddiadau
Катер Погранслужбы Украины, бортовой номер BG - 119, 31 августа 2014 года в Азовском море был обстрелян пророссийскими боевиками и затонул. Погибли два пограничника - старший лейтенант Денис Петухов и матрос Богдан Тищенко.
Рисовала по просьбе одного из уцелевших, Лёши Лютого ("Лютый" - позывной, псевдоним, который он себе взял после выхода из Крыма; до аннексии полуострова Лешка служил в Керченском отряде морохраны и вышел вместе с сослуживцами со всей техникой отряда), с которым познакомилась с легкой руки знакомой волонтера-активистки Вали еще прошлым летом.
"В той день Лютий був командиром маневреної групи, що складалася з двох катерів: великого - "Грифа" і малого - типу "Калкан". Патрулювали прибережні води в районі Новоазовська. Погода стояла ясна, катери йшли на відстані трьох морських миль від берега - трохи більше 5 кілометрів.
- Спочатку я почув страшний свист, а потім один за іншим прогриміли п'ять вибухів, - нарешті вимовляє Лютий, закурюючи цигарку. - Вже в одеському госпіталі я переглянув багато літератури про ракетних системах і прийшов до висновку, що стріляли в нас з самохідного протитанкового комплексу "Хризантема". Тільки він міг на такій відстані точно вразити катер. Я скомандував стрибати за борт. Слава богу, вода не була холодною. Двоє з нас були обпалені, ще двоє, в тому числі і я, поранені осколками, троє - контужені.
Коли моряки зібралися разом, вони недорахувалися капітана корабля Дениса Пєтухова і сигнальника Богдана Тищенко, яких, швидше за все, вбило уламками. "Калкан" змушений був піти, щоб і його не спіткала доля "Грифа". А моряки залишалися у воді ще близько години. Це очікування було найважчим у їх житті". (с) Отсюда (достаточно обширная и интересная статья о пограничниках в Мариуполе в декабре 2014 г.).
Мундир погибшего Дениса долгое время висел в кабинете Лёши, позже его забрал отец Дениса, оставшийся в Крыму и поссорившийся с сыном из-за того, что тот сохранил верность Украине. Сам Лёша не просто моряк, а моряк-оружейник, любящий и чувствующий оружие. Вторая любовь - сын, которого все называют МикроЛютым.
Сперва Лёша сдержанный, особенно в незнакомой или слабознакомой компании. Но когда разговорится - слушать его можно вечно - настолько интересно все то, что он рассказывает. И - как он рассказывает.
- Як твоє справжнє ім'я? - запитую я Лютого, приготувавши блокнот і ручку.
- Воно залишилося в Криму, - відповідає він. - Та там же народився Лютий, капітан третього рангу, Маріупольський загін морської охорони. Знаєш, чому німці під час Другої світової війни називали радянських моряків чорною смертю? Тому що немає зліше бійця, ніж моряк, який втратив свій корабель.
Рисовала по просьбе одного из уцелевших, Лёши Лютого ("Лютый" - позывной, псевдоним, который он себе взял после выхода из Крыма; до аннексии полуострова Лешка служил в Керченском отряде морохраны и вышел вместе с сослуживцами со всей техникой отряда), с которым познакомилась с легкой руки знакомой волонтера-активистки Вали еще прошлым летом.
"В той день Лютий був командиром маневреної групи, що складалася з двох катерів: великого - "Грифа" і малого - типу "Калкан". Патрулювали прибережні води в районі Новоазовська. Погода стояла ясна, катери йшли на відстані трьох морських миль від берега - трохи більше 5 кілометрів.
- Спочатку я почув страшний свист, а потім один за іншим прогриміли п'ять вибухів, - нарешті вимовляє Лютий, закурюючи цигарку. - Вже в одеському госпіталі я переглянув багато літератури про ракетних системах і прийшов до висновку, що стріляли в нас з самохідного протитанкового комплексу "Хризантема". Тільки він міг на такій відстані точно вразити катер. Я скомандував стрибати за борт. Слава богу, вода не була холодною. Двоє з нас були обпалені, ще двоє, в тому числі і я, поранені осколками, троє - контужені.
Коли моряки зібралися разом, вони недорахувалися капітана корабля Дениса Пєтухова і сигнальника Богдана Тищенко, яких, швидше за все, вбило уламками. "Калкан" змушений був піти, щоб і його не спіткала доля "Грифа". А моряки залишалися у воді ще близько години. Це очікування було найважчим у їх житті". (с) Отсюда (достаточно обширная и интересная статья о пограничниках в Мариуполе в декабре 2014 г.).
Мундир погибшего Дениса долгое время висел в кабинете Лёши, позже его забрал отец Дениса, оставшийся в Крыму и поссорившийся с сыном из-за того, что тот сохранил верность Украине. Сам Лёша не просто моряк, а моряк-оружейник, любящий и чувствующий оружие. Вторая любовь - сын, которого все называют МикроЛютым.
Сперва Лёша сдержанный, особенно в незнакомой или слабознакомой компании. Но когда разговорится - слушать его можно вечно - настолько интересно все то, что он рассказывает. И - как он рассказывает.
- Як твоє справжнє ім'я? - запитую я Лютого, приготувавши блокнот і ручку.
- Воно залишилося в Криму, - відповідає він. - Та там же народився Лютий, капітан третього рангу, Маріупольський загін морської охорони. Знаєш, чому німці під час Другої світової війни називали радянських моряків чорною смертю? Тому що немає зліше бійця, ніж моряк, який втратив свій корабель.
-
-
21.11.2016 в 14:18Могу репостнуть?
-
-
21.11.2016 в 14:32Конечно. )) И спасибо.
Для тебя будет еще интересно - в сентябре я как раз была в гостях у морских пограничников в Мариуполе. Есть и рисунки корабликов, есть и фоточки, в том числе перехода из Керчи в Бердянск, есть рассказы.
-
-
22.11.2016 в 22:10та ну тебе спасибо. Почему эти истории людям неизвестны.
Уххх, интересно же) Я тут просто для себя потихоньку открываю для себя историю ВМФ Украины, так что если будешь писать - я с удовольствием почитаю.
-
-
22.11.2016 в 22:24За всех не скажу, только за погранцов. Скромные, сцуко. Звездец какие скромные. Буквально в понедельник бухтел на меня знакомый офицер одного из отряда за фотографию в журнале пограничников (там разместили мою заметку про выставку в Мариуполе с моими фото и зарисовками; на одном из фото были как раз мы с ним) - мол, не скромно и все такое. А я хорошо знаю, что дядя не только толковый офицер, но и в свое время от пули не бегал. И я его очень-очень уважаю.
Еще один - за боевые действия на Должанске получил орден Хмельницкого. Познакомились сперва по фб, потом я к нему в госпиталь заглянула в гости. "Я простой украинский парень". Грю ему - товарищ полковник, а что ж ты молчишь за орден и Должанск, ня? Он - а ты откуда знаешь?? Я ему - Гугель мне рассказал.
Почти все из них клещами надо вытаскивать. Ну либо общие друзья-другие пограничники расскажут.
В общем, я потихонечку буду тут писать то, о чем можно.
С ВМФ я знакома постольку-поскольку, хотя чем черт не шутит - один замполит попросил для них кой-чего нарисовать.