Был как-то разговор с приятелем-погранцом, стоявшим со своими людьми в контрольно-пропускном пункте "Довжанск". Погранца клинило, рассказ изобиловал подробностями. В частности, упомянул глаза российских пограничников, когда наши передавали на сторону России погибших и раненных. Я тогда спросила, что он в этих глазах увидел. Ответ был: "Тебе лучше не знать".
Еще один рассказ о Довжанске: hromadskeradio.org/programs/kyiv-donbas/rosiysk...
Але більше за все мене як прикордонника вразило відношення прикордонників Російської Федерації, їхній цинізм. Коли здійснювалися обстріли, а ми були в метрах 500, на пункті пропуску від лінії державного кордону. Пункт пропуску «Новошахтинськ» стоїть на лінії державного кордону. Вони відчиняли ворота, і думали, що хтось з нас побіжить. Вражало, коли ми їм передавали двохсотих, трьохсотих — в тих молодих капітанів, старших лейтенантів була усмішка. Я виріс в зеленому кашкеті, але російському прикордоннику руку ніколи не подам.
И еще оттуда: За інформацією, яку ми отримали вже потім, вони фактично відпрацьовували учбові стрільби. Тобто приганяли курсантів з військових училищ, які стріляли по наших позиціях з різних видів артилерійської зброї, і отримували за це п’ятірки, четвірки та додаткові бонуси для відпустки (с) Олег Слободян, пресс-секретарь ДПСУ.