Коли скінчиться війна
і стане тихо аж лунко,
повернеться син додому,
а до матері - сон,
губи наші затерпнуть
від трунків і поцілунків,
і буде ранок рожевий,
наче казковий слон.
Коли замовкнуть гармати
і зникне у череві холод,
я уткнуся у шибку
посивілим чолом
і слухатиму сусідське
фортепіанне соло,
злившись зі звуками тілом,
як у дитинстві - з Дніпром.
Коли непотрібними стануть
берці, брехня і ліки
і пережите стане схожим
на гротеск,
я в переході зустріну
молодого каліку,
закутого у форму,
ненависть і протез.
Коли оця м'ясорубка
поросте травою і міфом
і смішними здаватимуться
рефлекси і дежавю,
я буду цілитись в когось
тільки гітарним грифом,
коли скінчиться війна...
і, звісно, якщо доживу.
(с) Роман Семисал